20 років у Франції: уродженець Львівщини розповів про життя українців за корм

Más información За цей час чоловік створив там сім’ю, вивчив французьку мову, завів багатьох друзів, став підприємцем, перемагав у аматорських футбольних турнірах, але ніколи не забував про Батьківщину. Más informaciónЛьвівських новин«.

Олександр Потемпа з дітьми

— Звідки ви?
— Я з села Рихтичі, Дрогобицький район, Львівська область

— Коли ви вперше поїхали на заробітки?
— Я приїхав сюди (у Францію — ред.) у 2002 році, мені було 19 років. Свої 20 я вже святкував у Парижі.

— Як ви добиралися в Париж?
– Моя Дівчина (Та Майбутня дружина – Ред.) Вже була тут від серпня, а її Дядько зробив о мені Я приїхав з візою на 3 місяці, ми з дружиною мали заробити гроші на весилля та поне Так почався наш “паркур”.

Олександр з дружиною Іриною

— Яка була ваша перша робота?
— Починав як усі: на будівництві, робив ремонти.

— Коли ви почали організовувати українську футбольну команду заробітчан?
– Вперше ми почали грати самі: я (Олександр потемпа), Василь карпінець (з прикарпаття) юра криничний (з тернопільщини). Нас приходило троє, ми грали проти всіх бажаючих позмагатися, це були прості футбольні роз. Адже кожен з нас трьох, перед тим як потрапив у Францію, грав за наші місцеві команди і цього нам дуже не вистачало … Потім ми почали їздити трохи далі від Парижу, там жили наші заробітчани, і нас грало вже більше. A partir de diciembre de 2007, en el período 15-20, y en mi país, no lo hice. Просто збиралися хлопці з різних областей україни – ми робили між собою змагання, для прикладу тернопіль проти львова. Уже Â 2012 році завдяки Наталці Пастернак (на жаль, вже покійна) яка була головою Репрезентативного комітету української громади Франції (CRCUF) організували турнір на честь Євро-2012 яке тоді проходило в Україні та Польщі. Серед Команд-учасників були збірна світу, збірна португалії, збірна оспанії, збірна франції, збірна тунісу ібірна україни, яку ми представляли. І в результаті ми виграли цей турнір.

Переможці турніру

— Де ви грали?
— Ми їздили по різних районах Парижа та околицях міста.

— Які ще були турніри?
– Ми познайомилися з нашим земляком, Анатолієм Сафрюком, який взяв у свої руки організаційні процеси та запропонував створити ASUFC Trident (ФК «Тризуб»), що ми і зробили. Спільними зусиллями, разом з Василем Лучинським, ми заснували нашу команду. Після Того, У 2014 Році, ми заявилися у чемпіонаті французької ліги аматорів – cfl – та виставили свою першу команду. Це був 2015-16 рік, ми були незмінними чемпіонами аж до 2018 року. З часом стало більше команд, тому зараз у cfl є перша та друга ліги, а українських команд вже є 6: FC Bandera (1/2), FC Dancer, FC Gobernona, FC Dragons.

Lámpara CFL, foto: ASUFC “Trident”

Щодо інших турнірів, Ми брали участь в одному, який Організував екскапітан збірної францімї францімї францімї Було 56 команд, ми зайняли 11 місце.

Турнір «в клітці»

— Окрім футболу, чого ви добилися у Франції?
— Я, як працював так і працюю, лише став підприємцем. Маю двох компаньйонів, займаємося ремонтами, переважно в стоматологічних клінх.кі

— ¿Qué estás buscando?
— Ми належим до парафіян катедри св. Володимира великого в парижі і саме там зустрічаємось з українською громадою та нашими друзю! Стараємось брати участь у благодійних збірках для потребуючих. Також наша футбольна асоціація щонеділі збирає гроші збирає гроші та відправляє у сім’ї з ветеранами або активними учасниками ато / оос для підтримки військових.

Українці біля церкви у Франції

— Коли ви були востаннє в Україні?
— Літом. Їжджу щороку в Україну. Моя сім’я вся тут, на Батьківщину приїжджаю до батьків.

— Окрім церкви та футболу ще десь збираєтеся?
— Звичайно. У 2014 році, після початку агресії російської агресії, ми збиралися на знак солідарності з Україною в різних визначних місцях Парижу, навіть біля посольства РФ. mi foto

Олександр на мітингу проти продажу військових кораблів (“Містралів”) Росії. В результаті влада Франції відмовилася їх продавати

— Як ви вчили французьку мову?
— Спочатку, коли я приїхав, то працював з поляками, тому польську вивчив бездоноган. І, коли я зрозумів, що мені треба вчити французьку, то поставився до цього сернойойой. В результі заговорив нею у 2005. моя ж дружина одразу вловила, що французьку треба знати, тому добре нею володіла. Відповідно мої діти вільно розмовляють французькою, бо народилися та виросли та виросли.

— Скільки років дітям та чи відчувають вони себе українцями?
— Дочці 14, синочкові 6. Вони українською читають, говорять, у нас з цим серйозно. Для нас важливо, щоб діти знали мову наших предків, а також щоб мати можливість спілкуватись з родичами та друзями в україні. Діти Вільно Володіють, читають, Пишуть, бо Відвідували щосуботи українську школу ериві ц. Вони відчувають себе українцями.

Олександр з сім’єю

— Чи було таке, що хотіли кинути все і повернутися додому?
– хотілося мені все кинути, коли я одружувався у франції мої батьки не приїхали на весілля, бо їм не відкрили візу. З моєї родини на весіллі не було нікого, я був один. Цей момент був для мене найболючішим. Були друзі, але бракувало рідних. Головне, що все пережилося.

Весілля Олександра та Ірини в Парижі

— Чи сумуєте за домом?
— Авжеж. Я приїжджаю туди до батьків. Село Рихтичі не забуду ніколи.

— Дякую за розмову!
— І вам дякую!